«Жива пам’ять: Чотири роки стійкості»

24 лютого біля меморіальної дошки рідної школи відбулася меморіальна акція «Жива пам’ять: Чотири роки стійкості». У тиші інструментальної мелодії ми зібралися, щоб вшанувати наших випускників — воїнів, які в різні роки навчалися у стінах цієї школи, а згодом стали на захист України.

Цього дня звучали слова про чотири роки великої війни — роки болю, втрат і незламності. Ми згадували, що 24 лютого стало межею між «до» і «після», і що кожен мирний ранок має свою високу ціну. Особливо щемливо лунали імена наших Героїв. Після кожного імені — удар дзвону, лампадки в руках учнів, схилені голови. Імена, викарбувані на граніті, оживали у пам’яті — як живі історії людей, які колись ходили цими коридорами, мріяли, будували плани, а згодом стали на захист держави.

Ми низько вклонилися родинам загиблих. Подякували за виховання мужніх і гідних синів. У хвилині мовчання метроном відраховував час, який уже ніколи не повернеться, але пам’ять про який житиме в серцях.

Під час акції прозвучала думка: пам’ять не може бути лише датою в календарі — вона має жити й продовжуватися в наших вчинках. Саме тому Алея пам’яті школи — це живий літопис. Кожен кущ калини — символ незнищенності українського роду. Цієї весни Алея поповниться ще одним кущем — на честь воїна-випускника Вадима Разсохи, який став до небесного війська.

До всіх звернулася директор школи Алла Миколаївна Тузікова. Вона подякувала родинам загиблих за гідне виховання синів — людей із великої літери, та закликала учнів берегти пам’ять про тих, хто дає нам можливість жити, навчатися і будувати майбутнє.

Акція завершилася словами, що звучали як спільна обіцянка: «Герої не вмирають!». І відповіддю, яка пролунала єдиним голосом: «Слава Україні! — Героям слава!».

Поки ми пам’ятаємо — вони з нами. Поки ми гідні їхньої жертви — жива пам’ять продовжується.