Ховали інтернаціоналіста.
Блищала глухо цинкова труна.
Нестерпно пахло тополиним листом,
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото,
Чекає хижо на своє.
А мати на колінах у болоті
Обмацує труну: « Чи ж там він є?»
Тетяна Яковенко
На початку 80-х років ХХ століття в життя нашої країни увійшло нове поняття – Афганістан. А потім незвичайно пронизливі вислови: обмежений контингент військ, інтернаціональний обов’язок, і найстрашніші – « чорний тюльпан», « вантаж – 200», « цинкові труни», які забороняли відкривати.
Що знає сьогоднішнє молоде покоління про ту страшну трагедію? Та й чи володіємо ми, дорослі, достовірною інформацією? Очевидці не дуже люблять згадувати, а історичні публікації сухі і скупі, часто суперечливі.
Яка вона, правда про афганську війну? Різна. Хвороблива і гірка, брудна і неоголошена, з холодними очима і своїми рахунками, із безжалісною арифметикою. «Душмани» і «моджахеди», «вороги і друзі» - хто вони? Проти кого треба було воювати, кого захищати? Минуло тридцять років, а крапки над «І» так і не поставлені.
Але як би там не було, ті, що пройшли через це пекло, і ті, що не повернулися або повернулися у цинкових трунах, заслуговують на нашу повагу і пошану.
15 лютого – визначна дата в історії нашої Вітчизни. Це день, коли війська були повністю виведені з Афганістану.
Саме цій даті була присвячена класна година у 9 – В класі. З великим подивом і болем дев’ятикласники сприймали інформацію, як воювали і гинули молоді хлопці на чужій землі. Як нестерпно хотілося залишитися живими і повернутися додому. Найстрашнішим явищем була не смерть, а полон і смерть бойового товариша. Листи отримували вкрай рідко, та й писати про всі події заборонялося. Та попри все – патріотизм був найголовнішим чинником, завдяки якому бійці трималися. А ще дружба. Солдатське плече, підтримка…
Переглянуті фрагменти фільмів, відеоролики важко було коментувати. Та й навіщо? Кожен учень багато дечого зрозумів і робив подумки висновки.
Класна година закінчилася вшануванням пам’яті тих, хто поліг у тій страшній війні, хто помер від ран, хто пішов із життя нещодавно. Вічна їм пам'ять і слава!
Сподіваюся, що даний захід допоміг учням зрозуміти, наскільки важливим є шанобливе ставлення молодого покоління до ветеранів бойових дій, а також до сучасних захисників України.
Дудчак Л.І., класний керівник 9 – В класу.
Commentaires