Психотерапевт Edgar зі Львова допоможе зрозуміти емоції, які ми відчуваємо під час війни, та розповість, як зменшити негативні наслідки на психіку.
Що відбувається з психікою людей під час війни?
Коли стається щось жахливе й неочікуване, спочатку настає шок. Ти дієш автоматично за програмою виживання. Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб якось підготуватися до нього, але планування обмежене кількома годинами.
Потім повертаються базові емоції, і шок можуть замінити різні стани, наприклад, відчай, жах, заперечення. Більшість українців відчули сильну ейфорію від того, що ми вистояли перші години та дні, і кинулися до бою. Це показує силу психічного ресурсу. Але ейфорія не може триматися постійно — це шкідливо для психіки. Тому, будь ласка, дуже добре запам’ятайте цю картинку і просто знайте про цей цикл настрою. Коливання настрою — це НОРМАЛЬНО.
Як війна впливає на кожного з нас
Провина
Найстрашніше в цьому — не знати, що з тобою коїться, і думати, що ці почуття відтепер будуть завжди. Звісно, не завжди. Дуже довго боятися чи тривожитись не вигідно організму, тому він знайде, як упоратись із цим.
Війна триває не лише на лінії фронту, і це не гучні слова. Війна вже всередині кожного: на лінії фронту вона фізична, поза ним — психологічна, і це не другорядне питання.
Настрої людей так само важливі, як техніка
Психологічна війна — це атака на ідентичність кожного, на базові питання “Хто я?”, “Яка моя функція?”, “Яке моє місце у всьому, що коїться?”, “Що я маю робити?”. У військових із цим проблем переважно немає, там усе чітко, а в цивільних ідентичність під сильним ударом.
На фронті страшно, там немає місця провині, а в тилу вона деморалізує. І те, і те почуття нормальне в певних межах. Якщо воно поглинає людину, психіка не справляється. Від страху боєць заклякає на місці. Якщо в тилу переповнює провина, людина перестає нормально працювати.
Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз у лавах героїчного ЗСУ, але ми та ЗСУ — це єдине тіло. Не дозволяй переконувати себе, що якісь дії тут неважливі, інакше почнеться знецінення себе.
24 лютого ми відчули, що ми одне тіло. І це правда. Ми маємо вплив одне на одного: посмішка в Рівному, гарний настрій у Львові і якісно виконана робота в Тернополі передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові.
Це і є єдність духом.
Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті — і ми переможемо.
Допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію — теж дуже важливо.
Тримати зв’язок, м’яко переконувати, підбадьорювати, жартувати — потрібна справа.
Берегти себе — неймовірно важливо.
Варити каву клієнтам кав’ярні, дякувати, малювати меми — важливо.
Найкращий засіб від атаки на ідентичність — це чітко знати свої сильні сторони й визначити свій сектор оборони, як у стрілка в ЗСУ — до 40 градусів — чи у кулеметника — до 120.
Не намагатися тягнути все. Визначитися, що робити, і робити це добре.
Уявіть, що ЗСУ — це білі кров’яні тільця, що вбивають хворобу, коли тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть так добре справлятися, як зараз. Кожен є важливою клітиною в тілі. Кожен має функцію. Кожен має її чітко знати й виконувати.
Якщо сили фізичні та психічні почнуть всякати, прокинуться перші негативні емоції відчаю і страху. Це нормально, треба дозволити їм бути, але не вірити на 100 % і продовжувати тримати свій сектор оборони.
Очікування
Коли виникають розчарування та відчай? Коли є очікування, що війна зупиниться скоро.
Як уникнути розчарування? Рецепт простий: нехай краще перемога стане для нас шоком і несподіванкою, ніж очікування скорого закінчення доведуть до відчаю. Звикніть. Це тепер усе, що в нас є.
Як зменшити негативні наслідки?
Подолавши провину і надмірні очікування, можна починати жити.
У фільмі “Вигнанець” Том Генкс ходив до клубу щочетверга. Знав: якщо не буде рутини й традицій, не буде ритму життя, то реально збожеволіти.
Тому як ніколи вас прошу: заведіть рутину і традиції.
Традиції в роботі, як у фільмі “Good Morning, Vietnam”, у спілкуванні, ранкові традиції (так, дивитися новини теж традиція). Виділити собі три-чотири перерви на перегляд новин замість усього дня.
ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а без нашої роботи — їм буде важче
Тим, хто в укриттях міст, що в облозі: ваше завдання — вижити. Україні потрібні українці.
Сенс
Без сенсу ми не можемо жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко, ворог не знає, тому і програє. Бо сенс не може бути неправдивим.
Настане день, і це буде день нашої перемоги, назавжди закарбований у календарі.
Журналістка: Світлана Ковальська Дизайн: Ірина Блаженко
Comments